Оксана ІВАНОВА,

кандидат психологічних наук,

старший науковий співробітник

відділу психології праці

Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих

імені Івана Зязюна НАПН України

Літня школа молодих педагогів і педагогинь (ЛШМПіП) при Комітеті педагогічних наук Польської академії наук (КПН ПАН) – це унікальне явище і водночас цінний досвід, вартий вивчення і творчого запозичення[1]. Її історія розпочалася майже чотири десятиліття тому. Мимоволі виникає думка: як може жити ця добра справа не роками, а вже десятиліттями. То напевно тому, що її фундамент зцементований високим інтелектом і любов’ю до освіти й педагогіки видатних польських учених, які в різні часи очолювали Комітет педагогічних наук ПАН. Як відомо, все розпочалося з Професора Вінценти Оконя. Саме він став першим «науковим опікуном» ЛШМПіП, яка спочатку була названа Зустрічами молодих педагогів.

Можна сказати, що це – зустрічний рух відомих майстрів педагогічної справи і творчої молоді. Виникла об’єктивна потреба творчих педагогів різних поколінь – разом діяти, шукати, творити гуманістичну педагогіку, витискати авторитарну антипедагогіку з освітнього простору. За таких умов у ЛШМПіП відбувається процес взаємозбагачення і взаємотворення. Цей процес є радісним, оптимістичним, життєдайним і має «магічну» притягальну силу.

Для того, щоб збагнути це, треба побувати на подіях ЛШМПіП, і не один раз… Мені пощастило двічі – у вересні 2023 і 2024 років. Уперше я взяла участь у XXXVI Літній школі молодих педагогів і педагогинь імені Марії Дудзікової у 2023 році в місті Кельце (Республіка Польща), як єдина учасниця з України. Тоді ключовою була тема – «Покоління антропоцену: Що педагогіка може, мусить і повинна робити, щоб не залишити світ таким, як він є». Мета мого виступу – «Зв′язок руйнівного впливу війни на екосистему України і резильєнтності особистості в умовах війни» –сутнісно розкрити проблему, зокрема висвітлити конкретні факти руйнування та їх наслідки в екологічному і психологічному аспектах, а також – розмежувати несвідому резильєнтність як природню здатність організму до відновлення на біологічному, психологічному і соціальному рівнях (за визначенням багатьох вчених) і усвідомлену резильєнтність як внутрішній вибір взяти відповідальність за своє життя, вольову дію до відновлення, намір продовжувати життя і робити спроби знову стати щасливою людиною під час і після важких подій. Адже конкретно в українських реаліях це ще й означає можливість бути громадянином своєї країни під час війни, в умовах тимчасового переміщення, згодом – у повоєнний час. Дослідження високо оцінили організатори Літньої школи й визнали як один з найцікавіших в номінації «Виступи докторів», а мене було нагороджено спеціальною відзнакою Літньої школи.

XXXVII Літня школа відбулася в Лодзі (Республіка Польща) 8–13 вересня 2024 р. Після двадцятип’ятирічної перерви Лодзький університет знову виступив організатором школи, прийнявши учасників – польських молодих учених, викладачів і дослідників з провідних університетів Польщі, а також – науковців, дослідників й молодих учених з України, зокрема Львівського національного університету імені Івана Франка.  

Тема тогорічної Літньої школи – «Про пам’ять, (не)пам’ятання та (не)пам’ятливість». Її мета – осмислення пам’яті як фундаментальної педагогічної категорії у контексті культури й історичного досвіду. Організатори школи наголошували на важливості глибокого розуміння механізмів пам’яті та їхнього впливу на становлення особистості, освітні процеси й суспільні відносини. Програма заходу вирізнялася високим науковим рівнем, тематичним різноманіттям і динамічністю. Молоді дослідники із захопленням слухали виступи і доповіді знаних вчених – професорів Агнєшки Цибаль-Міхальської, Марії Черепаняк-Вальчак, Еви Бохно, Богуслава Сліверського, Зенона Гайдіц, Анети Болдирев та інших польських вчених. Також було проведено науково-методичні семінари, круглі столи, практичні воркшопи та наукові презентації.

На XXXVII Літній школі темою мого виступу була така: «Пам′ять як психолого-педагогічний феномен у дослідженні резильєнтності особистості в юнацькому віці».Головна ідея полягала в тому, що психолого-педагогічний феномен пам’яті розширює простір дослідження резильєнтності особистості в юнацькому віці, коли активно формуються ідентичність і світогляд й водночас загострюється вразливість до зовнішніх впливів. Порушено такі питання: 1) наскільки наші спогади й досвід визначають нашу особистість та світогляд і дають відповідь на запитання «Хто Я є?» і «Яким є світ?»; 2) від чого залежить суб’єктивна інтерпретація минулих подій?; 3) який вплив нашого досвіду, зокрема перинатального й довербального, коли е ми почуваємо себе вразливими і наскільки резильєнтними ми можемо бути у цей момент?

Дуже хотілося ще раз нагадати або ж наголосити на тому, що тільки разом ми (психологи і педагоги) можемо допомогти молодій особистості позитивно зростати після важких життєвих подій і травм. Адже у педагогів є надзвичайно цінна можливість сприяти тому, аби хоч трішки змінити у юнаків і дівчат, які потребують цього, вектор сприйняття себе і світу з «мінуса» на «плюс». Для цього потрібно створити сприятливий простір щирої зацікавленості, прийняття, безумовного і умовного позитивного визнання, поваги і довіри. Адже педагог своїм ставленням, думкою, словом і ділом може посіяти в душі молодої людини те зерно, яке має шанси прорости і дати плоди. Тому моя доповідь була своєрідним закликом чуйно і усвідомлено ставитися до взаємодії зі студентами й учнями, пам’ятати про психологічну/педагогічну силу впливу на особистість, що зростає, і кожен раз запитувати себе «Що я створюю?», «Чи сію я зараз добро?», «Якої якості я створюю майбутні спогади для себе і для тих, кого я навчаю?». Адже інколи нам важко очистити нашу пам′ять від негативного досвіду, хоча ми можемо набути позитивний. Сприяння і уможливлення цього є важливою місією педагога.

Високої оцінки й визнання також заслужили виступи викладачів кафедри початкової та дошкільної освіти факультету педагогічної освіти Львівського національного університету імені Івана Франка – Ольги Галюки та Богданни Турко.

Доцент Ольга Галюка висвітлила питання формування соціальної мобільності майбутніх учителів початкової школи в умовах війни. Вона наголосила на необхідності усвідомлення тих викликів, до яких потрібно готувати майбутніх учителів, враховуючи мінливість сучасного світу: «У процесі професійної підготовки майбутніх учителів маємо знати, до чого варто готувати майбутніх учителів, що їх чекає в умовах мінливості». Значний інтерес викликали погляди дослідниці на сучасний стан професійної діяльності вчителів, особливості підготовки педагогів в умовах війни. Вона також привернула увагу до багатофункціональної діяльності сучасного вчителя початкової школи: «Бути вчителем початкової школи в Україні – це бути психологом, медиком, наставником (другом) і адаптером освітнього процесу. Бути вчителем початкової школи в Україні зараз – бути джерелом надії». На завершення вона наголосила на значенні пам’яті як складника ідентичності українців, зокрема у контексті досвіду війни: «Знаю, що тема цьогорічної Літньої школи пов’язана з дослідженням пам’яті. Де б ми не були, завжди будемо здригатися від грому. Бо пам’ять місця, пам’ять пережитого, сентиментальна пам’ять, душевна пам’ять про війну супроводжуватиме покоління українців, які живуть у ці важкі часи, до кінця».

У виступі доцента Богданни Турко було привернуто увагу до актуальних питань професійної підготовки асистента вчителя в Україні. Вона поділилася досвідом організації освітнього процесу у закладі вищої освіти в умовах війни, висвітливши навчально-методичні компоненти підготовки асистентів учителя, зокрема методи, форми організації навчання та позанавчальної діяльності, а також основні законодавчі акти й нормативно-правові документи, що регламентують цей процес. З цікавістю сприйнято дослідження щодо ставлення студентів до кровопролитної повномасштабної війни та впливу російської агресії на них, викладачів і функціонування закладів освіти. А також – заходи, спрямовані на забезпечення неперервності освітнього процесу в умовах воєнного стану. Професійна підготовка асистентів учителя в університетах України здійснюється активно і творчо: «Ми докладаємо максимум зусиль, щоб надати безпечні умови навчання для всіх учасників освітнього процесу».

Участь у Літній школі молодих педагогів та педагогинь – це неймовірний досвід творчого наукового зростання й наукової синергії з польськими колегами, який щороку стає потужним поштовхом до власного розвитку на науково-педагогічній ниві.

Особливо приємним і неочікуваним сюрпризом для мене було відзначення винятковою нагородою за популяризацію ідеї ЛШМПіП серед молоді в Україні на церемонії відкриття XXXVIІ Літньої школи молодих педагогів та педагогинь імені Марії Дудзікової у Лодзькому університеті. Хочу зазначити також, що на Літній школі завжди є простір і час для неформальної комунікації, творчого самовираження й щирого спілкування. Особливо приємно було почути виконання польськими колегами пісні «Гей, соколи!» українською мовою біля красивого багаття під час одного з неформальних вечорів. Ми були розчуленими, адже отримали таку необхідну нам підтримку польських друзів, яка є неоціненною саме нині, в часи війни.

XXXVIІІ Літня школа відбудеться традиційно у вересні 2025 року. Тема – «(Поза)регіональна освіта/освітня політика в умовах глобалізації та цифровізації сучасного світу – педагогічні контексти». У центрі уваги молодих дослідників будуть саме питання, спрямовані на осмислення у педагогічному контексті потенціалу місцевого та регіонального середовища. Вважаю, що це сприятиме відкриттю можливостей використання ендемічних ресурсів культури та природи в процесах особистого розвитку та соціальних змін, а також розвитку теорій, що підтримують/пояснюють ці процеси.

Тож, попереду новий етап… Сподіваюсь, що традиція Літньої школи неодмінно набуде свого розвитку і в Україні, і не лише для науковців – філософів, педагогів, а й для практиків – психологів, учителів, відкриваючи двері для наших іноземних колег. 

[1]Про літню школу молодих педагогів «Освіта і суспільство» публікувала матеріали неодноразово (Черепаняк-Вальчак М. Піклуючись про майбутнє. № 2-3, лют.-бер. 2024 та ін.). Думка юного покоління науковців, яку представляє тут Оксана Іванова, є особливо важливою.