Історія освіти є актуальним напрямом досліджень у різних країнах світу, про що свідчать щорічні конференції, організатором яких є ISCHE. Нині Україна вже втретє взяла участь у цих масштабних наукових заходах. У 2021 р. – ISCHE 42 «Погляд зверху та знизу: переосмислення соціального в історії освіти» (Університет Еребру, м. Еребру, Швеція); 2022 р. – ISCHE 43 «Історії освітніх технологій. Культурні та соціальні виміри педагогічних об’єктів» (Католицький університет Святого Серця, м. Мілан, Італія,) та ін.

Цьогоріч у конференції ISCHE 46 «Вчителі та викладання: історія в русі» взяли участь троє українських науковців. Загалом до міжнародного заходу долучилися близько700 учасників із 52 країн світу.

9 липня академік НАПН України Лариса Березівська як член ISCHE взяла участь в онлайн-засіданні Генеральної асамблеї товариства. З доповіддю виступила президент ISCHEІнеса Дуссель. Вона привітала учасників і відзначила актуальність теми, свідченням чого стали більш ніж 800 заявок, з яких після тривалого процесу рецензування відібрано 545 на цьогорічну зустріч. 395 з них було представлено в Ліллі, а 150 – під час онлайн-конференції. Серед цих презентацій – 495 індивідуальних доповідей, 33 сформовані панелі, 14 симпозіумів і три дослідницькі майстерні.

16 липня Лариса Березівська виступила з доповіддю на засіданні сесії «Кар’єра вчителів та біографічні підходи». До сесії долучилися вчені з Греції, Італії, Німеччини, Японії. У доповіді «Біографічні портрети українських педагогів на перехресті епох (друга половина XIX століття – початок XXI століття)»українська вчена представила міжнародній аудиторії істориків освіти результати дослідження відділу педагогічного джерелознавства та біографістики Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського «Педагогічна біографіка в інформаційному освітньо-науковому просторі України» (2023–2025 рр.), науковим керівником якого є. Змістом виступу стали підходи до створення видання «Педагоги України (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.): енциклопедичний біографічний словник», зокрема зміст і значення цілісної репрезентації колективної педагогічної біографії України другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. та підходів до її фіксації у формі енциклопедичного словника для освітнього процесу й збереження історичної пам’яті та консолідації українського суспільства. Доповідачка обґрунтувала, що творчий доробок українських педагогів є складником не лише української, а й європейської педагогіки. І саме енциклопедичний словник презентує цілісне історико-біографічне знання Україні та світу про понад 300 відомих і маловідомих педагогів та освітніх діячів минулого, що відображає розвиток української освіти й педагогічної думки в другій половині ХІХ – на початку ХХІ ст. Словникові статті містять коротку біографічну інформацію англійською мовою, що уможливлює ознайомлення закордонних учених із біографічними портретами українських педагогів. Лариса Березівська подякувала міжнародній спільноті за підтримку українського народу в боротьбі проти російського агресора.

Учасники під час дискусії обговорили різні аспекти означеної проблеми, зокрема щодо стану та значення історії освіти як навчальної дисципліни й науки. Закордонні колеги зазначили, що історія освіти є складником професійної підготовки майбутніх педагогів. У Греції в усіх університетах ця дисципліна є обов’язковою, у Японії – викладається як окремий курс за вибором студентів. На жаль, в університетах України історія освіти не є окремою дисципліною, її розпорошено по різних педагогічних дисциплінах. Міжнародний досвід засвідчує, що до структури педагогічної освіти України також варто повернути історико-освітній компонент як ефективний засіб формування української національної і громадянської ідентичності, культури майбутніх учителів, викладачів, розвитку їхнього професійного світогляду й педагогічного мислення – особливо в умовах війни та післявоєнного відновлення країни.

Масштабний міжнародний захід значно розширив горизонти щодо найактуальніших напрямів та особливостей досліджень з історії освіти у світовому науковому просторі. А також підтвердив правильність позиції українських дослідників освіти щодо значення історико-педагогічного складника у формуванні національної пам’яті, свідомості і перспектив розвитку країни.

Лариса БЕРЕЗІВСЬКА,

директор ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського,

доктор педагогічних наук, професор,

академік НАПН України,

Тетяна ГАВРИЛЕНКО,

старший науковий співробітник ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського,

 доктор педагогічних наук, професор

Довідково:

The International Standing Conference for the History of Education (ISCHE) – це академічна асоціація, що займається історією освіти. Заснована в 1978 році як Міжнародна постійна конференція з історії освіти, вона з 2015 року зареєстрована в німецькому реєстрі асоціацій під тією ж назвою. До її складу входять індивідуальні та інституційні члени з усього світу.

Тема ISCHE 46 – «Вчителі та викладання – історія в русі».

8 – 11 липня 2025 р. в Ліллі, Франція, відбулася очна конференція.

15 – 16 липня – онлайн-конференція

Протягом усієї історії та на всіх рівнях і типах освіти викладання є основою освітнього процесу. ISCHE 46 досліджувала історію вчителів та викладання, від найдавніших часів до початку ХХІ століття у всій його різноманітності. ЮНЕСКО визначає вчителів як усіх, хто навчає інших. Використовуючи широке визначення «навчати», ISCHE 46 розглянула історію не лише професійних вчителів у закладах від дошкільних до університетів, а й тренерів, сімей, репетиторів, молодіжних асоціацій, народних рухів, самонавчання та навіть тварин і технологічних пристроїв.

Тема конференції «Вчителі та викладання» мала на меті висвітлити фактичні та ідеальні ролі вчителів та викладання в школах та суспільстві. Їхні функції, значення та статус глибоко змінювалися протягом історії та мають багато суперечностей. У випадку шкільних вчителів вони були інструментами грамотності, знань і навіть емансипації. Сама природа функції вчителя – надання певних видів знань іншим – також може підвищувати очікування та спричиняти напруженість у стосунках з тими, хто відповідає за освітню політику.

Конференція працювала за вісьмома А-напрямами:

Кар′єрні шляхи та ідентичність вчителів

Умови праці та життя вчителів

Практики знань

Взаємовідносини та взаємодія з іншими учасниками

Навчальні інструменти та шкільні артефакти

Вчителі та викладання поза школою

Нелюдські учасники та педагогічні практики

Репрезентації вчителів та викладання в літературі, кіно та масовій культурі

А також шістьма Б-напрямами від робочих груп-учасників:

Публічна історія освіти

Потужна імперія середовища: історія середньої освіти

Історія знань в історії освіти

Історія освіти в африканських суспільствах

Педагогічна освіта та писемна культура: історія бібліотек, книг та практик

Кризи та оновлення освіти у складному світі, 1870-1950 рр.