Юрій МАЛЬОВАНИЙ,

учений секретар відділення

загальної середньої освіти

і цифровізації освітніх систем

НАПН України,

член-кореспондент НАПН України

 

У ряду українських педагогів-подвижників народної освіти достойне місце належить Олександру Антоновичу Захаренку, народному вчителю України, академіку Національної академії педагогічних наук України,  який своєю працею і талантом підніс сільську Сахнівську школу на Черкащині до вершинних здобутків вітчизняної педагогіки. Зроблене ним на педагогічній ниві ще потребує належного аналізу й осмислення, а його життєві і педагогічні уроки варті наслідування. Ось деякі з них.

Урок чіткості думки і слова.Намагайтеся втілити свою думку в чітку, відточену форму. За потоком слів часто-густо губиться смисл. Чим чіткіша, лаконічніша, конкретніша фраза, тим зрозуміліша сутність сказаного.

Олександр Антонович дав нам численні показові уроки, які переконливо підтверджують істинність цієї тези. Його знамениті чеканні виступи-думки в пресі, перед колегами, на найвищих форумах, серед академічної спільноти били прямо в ціль і запам’яталися назавжди. «Думка перша…», «думка друга…», «думка третя…» полонили читача або слухача і вже не полишали надовго. Бо в кожній із них – високий смисл, вистраждане, наболіле, пропущене через серце…

Урок добротворення.Поспішайте робити добро. Не запізніться. Починайте це робити – і не завтра, а сьогодні, з цієї хвилини.

Це життєве кредо великого педагога, яке він реалізував у своїй школі і якому не зрадив особисто. Якби зібрати все добро, яке встиг зробити Олександр Антонович людям – односельцям, колегам, своїм учням, освітянській громаді, країні врешті, і сталося б диво перетворення кожної доброї його справи на дарований йому додатковий день життя, то він би жив вічно. Але дива, на жаль, нема. Є лише життя його в Сахнівській школі, у справах його послідовників, у нашій пам’яті і, сподіваємось, у пам’яті грядущих поколінь, що й робить його в такий спосіб безсмертним.

Урок дбайливого, трепетного ставлення до вчителя. Особливо – творчого вчителя, його неодмінні моральне заохочення і достойне матеріальне забезпечення.

Він культивував таке ставлення у своїй школі. Вчитаймося у його «Штрихи до портретів», де він дає характеристики своїм колегам. Скільки любові й поваги у тих рядках, вдячності й часом гіркоти за недооцінений їхній труд, який, за великим рахунком, не має ціни. Скрізь, де тільки міг, він закликав, доводив, переконував, що вчителем школа стоїть, і він вимагає належного, достойного ставлення до себе. Вслухаймося, вдумаймося в слова, сказані Олександром Антоновичем на сесії Верховної Ради України ще в 1995 році, які й до цього часу не до кінця почуті:

«Якщо не все погано в освіті, то це завдяки мудрості, вірі і впевненості нашого вчителя, якого не зупинити, не залякати ні кризами, ні модними реформаціями. Любов’ю до дітей він жив, живе нині і довгі роки сяятиме ясною зорею у серцях тих, хто робить перші кроки боротьби за життя в новому світі. Не заважайте вчителю навіть тоді, коли втратили віру в необхідність державної політики в освіті. Не принижуйте його злиденним буттям. Не смійтесь над його терпінням і фанатизмом. Зніміть перед ним шапку і прислухайтесь, як нерівно б’ється його серце».

Урок збереження і зміцнення здоров’я. Піклуватися про здоров’я треба тоді, поки воно ще є.

Культ здоров’я панував у Сахнівській школі, починаючи із здоров’я психічного, підтримуваного атмосферою доброзичливості і щирої поваги до особистості кожного учасника освітнього процесу – учня, батька, вчителя, і закінчуючи культивуванням здорового способу життя і створенням для цього відповідних умов. Наприклад, однин із проявів принципу демократизму в навчанні, що реалізувався в школі, полягав у тому, що учень добровільно обирав рівень оволодіння навчальним матеріалом відповідного предмета, зважаючи на свої інтереси і пізнавальні можливості. Тут ніколи не виникало непорозумінь і конфліктів, пов’язаних з оцінюванням результатів  навчальної діяльності. У старших класах, зокрема, оцінка виставлялася в журнал лише за згодою учня, який мав право її скоригувати, отримавши необхідну консультацію і пересклавши тему. Таким чином вона переставала бути засобом пригнічення особистості, джерелом негативних емоцій і психологічних стресів.

Літній і зимовий шкільні басейни, щоденні заняття фізичними вправами і обливання холодною водою та багато іншого були дієвим джерелом загартування і фізичного зміцнення молодих організмів. Рукотворний дендропарк і вся територія школи, обсаджена спеціальним видом туй, що позитивно впливають на дихальну систему; «жива аптека» – окрема ділянка дендропарку, де учні вирощували різноманітні лікарські рослини, навчалися їх збирати, заготовляти, зберігати і вживати з профілактичною або лікувальною метою; запашний цілющий чай «Букет Надросся», виготовлений школярами із вирощеної сировини, популярний серед жителів села і гостей, які в різні роки відвідували школу, – все це прості і водночас дієві засоби виховання з малих літ звички бути здоровим у всіх її проявах.

Урок пам’яті. Пам’яті історичної, пам’яті свого роду – сімейного і шкільного. Формування цієї пам’яті, плекання цієї пам’яті, виховання з її допомогою високих моральних якостей – патріотизму, любові до рідного краю, гордості за причетність до роду, до нації, шанобливого, вдячного ставлення до старших і до зробленого ними.

Із захопленням Олександр Антонович говорив про ставлення поляків до своєї історії, про те, що майже в кожній їхній сім’ї ведеться родовід, що знають своїх предків до сьомого коліна і те, що вони зробили для держави, для суспільства. З болем констатував, що подібним ми похвалитися не можемо.

Багато з того, що було зроблено в Сахнівській школі з подачі Олександра Антоновича, зроблено в руслі відновлення такої пам’яті. Пам’яті не абстрактної, пам’яті конкретної.

Віднайдені і повернуті школярами з небуття прізвища понад однієї тисячісахнівчан – жертв цинічно приховуваного голодомору вписано в історію під склепінням зведеної на території шкільного дендропарку Криниці совісті.

Кожен із 215 односельців, що загинули на фронтах другої світової війни, відроджується щороку у квіті іменної троянди, дбайливо висадженої і доглянутої їхніми нащадками.

Конкретна історична пам’ять про свій край, свою землю, своє рідне село і його мешканців відроджена у створеному всією громадою Музеї села.

Пам’ять шкільного роду увічнена у чотиритомній його енциклопедії – цій унікальній соціально-педагогічній епопеї, що оповідає про історію Сахнівки, її школи, а також про долі її випускників за останні півстоліття. Воістину уроки святої пам’яті. Пам’яті, яка облагороджує, звеличує, об’єднує.

Урок конкретної мети. «Школа без мрії – то птах без крил. Треба відшукати таку мрію, таку ціль, якою б захопилися діти, батьки, вчителі. Тоді цікаво жити, навчатися, творити. Велика ціль вивищує колектив над буденним, згуртовує його, надає снаги. Без неї школа – не школа, а установа, де виплачують зарплату і виставляють оцінки».

Це слова Олександра Антоновича. У них, а більше в організованих і здійснених ним справах, одна із сутностей педагогіки Захаренка, яку можна назвати «педагогікою конкретної мети». Така мета ставиться перед шкільним колективом, спрямовує його діяльність, об’єднує зусилля всіх у її досягненні. На різних етапах розвитку Сахнівської школи саме такою метою було будівництво об’єктів освітньо-культурного комплексу (навчального корпусу початкової школи з ігровими кімнатами і спальнями для груп подовженого дня, обсерваторії, планетарію, плавальних басейнів – літнього і зимового, що відповідав усім вимогам до подібних споруд), закладка й вирощування дендропарку, возведення Криниці совісті, створення музею села, обладнання і забезпечення функціонування місцевої радіо- і телемережі зі щоденними випусками сільських новин, випуск багатотиражної шкільної газети «Дівочі гори», створення «Енциклопедії шкільного роду» і т.ін. Така мрія-мета злітала у перші роки його вчителювання зробленою руками його вихованців ракетою до зірок і тихо пливла над рідною землею на запущеному усім селом сконструйованому і виготовленому тими ж руками планері. Його мрія-мета втілилася врешті в його Авторську школу, що стала своєрідною «педагогічною меккою» не лише для освітян України.

Його мрія про Школу, яка (його слова) «хоч на крок ітиме попереду суспільства, нову за змістом, за системою і технологією навчання і виховання, чесну і добродійну, що дасть країні покоління чисте, мудре, працьовите, яке ніколи не зречеться своєї державності, своєї історії, не зречеться святих істин справедливості, давніх і нових традицій, дружби і поваги до культури інших народів» – ця його мрія-заповідь втілюється нині зусиллями його послідовників у селах і містах нашої України. І знову ж таки слова Олександра Антоновича: «Нелегке це завдання – творити нову освіту. Дай, Боже, нам здоров’я і снаги його розв’язати». Дай, Боже!