Педагогічний всесвіт на ім’я Сухомлинський всеосяжний і безмежний. І чим більше заглиблюєшся в нього, чим більше пізнаєш обставини, в яких він творився, дізнаєшся про особистість його носія, тим нижче схиляєш голову у шані і вдячності творцеві цього всесвіту за явлений світові зразок непохитного, жертовного служіння справі його життя – виховання Людини.

Про В.О. Сухомлинського написано багато – досліджень, спогадів, художніх творів. Усі вони в своїй сукупності увиразнюють, узагальнюють цілісний портрет Педагога і Людини, чиє серце беззастережно й до останку було віддано дітям. Водночас для кожного з нас Сухомлинський свій, неповторний і сугубо особистісний.

Таким зокрема постає Василь Олександрович у внутрішньому світі автора цих рядків.

Пророк

В глибокім сні країна спочивала.

Ніщо, здавалось, не пробудить нас.

Тебе сама історія обрала,

І Ти прийшов, щоб обігнати час.

В дитині бачив над усе людину,

А не простий бездушний механізм.

Їй серце щедро віддавав щоднини –

У цьому Твій «абстрактний гуманізм».

Навчав терпляче в лісі і у полі

Торкнутись квітки й не струсить росу.

Проголосив святинями у школі

Природу, Матір, Працю і Красу.

Ми лиш тепер приходимо до цього

І більше не відступим ні на мить, –

Над нами як суддя і вчитель строгий

Бджола Твоєї мудрості бринить.

Очі Сухомлинського

Твоїх очей безмежний океан,

Де в глибині притишена стихія.

З небес уже свій оглядаєш лан,

Який колись зерном добра засіяв.

Вдивляєшся, чи колос не достиг,

Чи не прийшла пора його збирати.

 Стискає болем серце, що не встиг

Ти стільки ще порад землянам дати.

В очах Твоїх задума і тепло,

Надія й віра, що прийде та днина,

Коли то стане дійсністю – не сном,

Що в школі буде бог один – дитина.

Для неї все: програми і книжки,

Закони мудрі, теореми й дати.

Та думаймо, панове, лиш завжди,

Чи все оте так необхідно знати

Для того, щоб побудувати світ,

Де честь і розум – то найвища сутність.

Тим менше лишиться до нього літ,

Чим більше в школі буде він присутній.

Коли мене додолу гне біда,

Коли в житті шукать опору мушу,

З очей Твоїх невидима снага

Переливається в мою зболілу душу.

Коли шукаю відповідь одну,

Яку дорогу з багатьох обрати,

В очей Твоїх вдивляюсь глибину,

Іду до Тебе, як до батька й брата.

Видіння

Ти приходиш до мене світанками синіми

Із плодами добірними Саду Павлиського,

Із листом недописаним всім нам і синові,

Із думками-птахами, що линуть ген високо.

Ти приходиш з любов′ю й несхитною вірою

В верховенство добра у творінні будущини.

Ти довів це життям своїм повною мірою,

Заповітом лишив поколінню грядущому.

Майже все, шо ми маємо світлого й доброго

У будові шкільній, може, десь і не вкритій ще,

Проростало тоді під Твоїм мудрим поглядом

В благодатнім теплі Школи неба відкритого.

Ти приходиш, Ти йдеш, Ти крокуєш планетою,

В різних світу кінцях Твою справу збагачують.

Не згубімо жусує з падіннями й злетами

Твою світлу зорю над Вкраїнською хатою.

Сухомлинському

Тобі вже сто. З них майже половину

Живеш у пам′яті людській, у книгах і ділах,

Допомагаючи нам обирать щоднини

 Із безлічі доріг найбільш прийнятний шлях.

За сорок з лишком літ, що пройдені без Тебе,

Немало зроблено, та в глибині душі

Зізнаймося собі: нам ще сягати неба,

Що піднято Тобою в Павлиші.

Любить дітей, як Ти, ми поки не навчились,

Щоб всі вони були щасливі на землі,

Щоб вікна школи кожної лиш радістю світились,

Й навчали всіх завжди найкращі вчителі.

Проте рапортувать не розучились справно,

Мовляв, освіта в нас на білому коні –

Ми ж конкурси щорік проводим вправно

Й “оптимізуєм” сотні шкіл безслідно на селі.

Та все оце мине. Ми живемо і дієм,

Бо певні: через всі розбурхані моря

Наш світлий корабель до берега надії

Успішно виведе ясна Твоя зоря.

 

Пам’ять

Серпень тихо згаса. В шибку стукає вересень.

Коридори шкільні заповня дітвора.

У тривогах земних перед вильотом селезень…

 Вже до Тебе прийти поклонитись пора.

Поклонитись за серце добра й справедливості,

Поклонитись за сонце в дитячих очах,

Поклонитись за те, шо з Твоєї ж бо милості

Слава Школи Дитини луна по світах.

Болем ранили душу байдужість і підлощі,

Як докір нам усім Твоя совість свята.

Хто ще й досі не зна, що вселюдські є цінності,

Хай казки Твої світлі і мудрі чита.

Скільки літ поминуло, як Ти ідеш вічністю,

А на ниві Твоїй все жнива і жнива.

Не у бронзі, а в ділі, важкому й величному,

Будеш жити, допоки Вкраїна жива!

Юрій МАЛЬОВАНИЙ,

учений секретар Відділення загальної середньої освіти і цифровізації освітніх систем НАПН України,

член-кореспондент НАПН України