Рецензія на видання «Василь Сухомлинський і його кореспонденти: епістолярна спадщина на тлі доби : наук.-попул. довід. / НАПН України, ДНПБ України ім. В.О. Сухомлинського ; [упоряд.: Сухомлинська О.В., Сухомлинська Л.В., Бойко О.А. та ін.]. – Електрон. вид. – Вінниця : Твори, 2025. – 531 c.»

Спочатку хочу подякувати Ользі Василівні Сухомлинський не лише за цю роботу, яку мав за честь рецензувати а й за попередні – маю на увазі «Етюди про В. О. Сухомлинського. Педагогічні апокрифи» (2008) та низку підготовлених нею збірок творів художньої педагогіки (казок та етичних оповідань), створених директором Павлиської школи.

Значення цієї роботи важко переоцінити, бо немає сумніву в тому, що Василь Сухомлинський – геніальний педагог, один з найвидатніших педагогів XX століття. А, як відомо, спадщина кожного генія наділена «невичерпальністю» (Є. Маланюк). Скільки дисертацій не було б написано і скільки наукових конференцій, присвячених йому, не було б проведено, все одно його педагогічна творчість містить у собі багато незвіданого, такого, що потребує осмислення та переосмислення. І взагалі до Сухомлинського потрібно постійно підніматися, бо з часом, у цьому вже можна переконатися, його вчення та педагогічні заповіти набувають все більшої актуальності.

Важливість появи книжки, в якій систематизовано подані листи Сухомлинського і листи до нього, а також спогади авторів листів, які його добре знали, обумовлена кількома чинниками.

Перший з них – це вагоме наближення до особистості видатного педагога, тобто наближення до нього як до живої людини. Таке знайомство допомагає зрозуміти природу його неординарного, з явними ознаками геніальності, педагогічного таланту. Йдеться про дуже важливу річ, бо зрозуміти природу таланту – це отримати ключ до розкриття багатьох «секретів» його педагогічної творчості.

Вражають його листи до офіційних (посадових) осіб, наприклад, до секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, секретаря Онуфріївського райкому КПУ, до ректора Запорізького медичного інституту та інших. Ці листи не тільки ділові, вони – сміливі, безстрашні, позбавлені чиношанування. А головне – вони відстоюють Правду, Справедливість, Моральність…

Любов до дітей, душевна чутливість, висока моральність, здатність бачити сутність речей та явищ, неймовірна працьовитість, тактовність у спілкуванні – ці та інші риси Сухомлинського як живої людини, що виразно постають з його листів, не можуть не вражати.

Другий чинник: адепти гуманної педагогіки знайдуть у цих листах багатий матеріал, який додає до вже не раз проголошених концептів чимало нових, свіжих і до того ж дуже виразних штрихів. Щоб пізнати, наприклад, як розумів Сухомлинський проблему гуманізації суспільства, достатньо уважно прочитати його листування з письменником Григорієм Мединським. До слова про гуманну педагогіку нині чомусь говорять і пишуть все менше і менше.

Третє питання, яке увиразнила ця книга – українськістьСухомлинського, його глибокий патріотизм. Як людина з тонким відчуттям рідного /національного, він в умовах, коли все національне переслідувалося (маю на увазі 50–60-ті роки минулого століття), зумів зробити все можливе, щоб утвердити любов до рідного слова. У цьому переконує знайомство з багатим матеріалом, що розміщений у розділі «Листи про значення рідномовної освіти». Дуже правильне рішення укладачів книжки – подати вражаючі листи-відгуки читачів на статтю «Джерело невмирущої криниці: з листів до словесника» (1970), що вражають.

Можна ще чимало говорити про ті відкриття, які чекатимуть допитливого та професійно підготовленого читача під час ознайомлення з листуванням Сухомлинського.

Структуру довідника добре продумано. Правильним, на мою думку, є рішення вмонтувати в епістолярне тло матеріали мемуарного характеру. Цілком доречну функцію виконують ознайомчі примітки до кожного листа.

Поява цієї книги – гарний дарунок не тільки для представників педагогічної науки, а й для широкого кола читачів, які відкриють для себе багато в чому оновлений образ видатного педагога.

Але передбачаю одну проблему, обумовлену зниженням «пристрасті до книги» нашого суспільства, тобто ситуацією, коли читання перестало бути почесною, навіть культовою справою. Саме тому поява цієї книжки має супроводжуватися активним освітньо-пропагандистським менеджментом – уміло організованим розголосом.

Видання науково-популярного довідника «Василь Сухомлинський і його кореспонденти: епістолярна спадщина на тлі доби» є вагомим внеском в педагогічну науку, насамперед у Сухомлиністку.

Григорій КЛОЧЕК,

доктор філологічних наук,

професор

м. Кропивницький

Видання  за QR-кодом:

https://dnpb.gov.ua/wp-content/uploads/2025/07/Vasyl_Sukhomlynsky_and_his_correspondents-2025.pdf